До 160 річниці з дня народження Великого Каменяра
Світлій
пам’яті онука Ігоря присвячую
1914 рік
приніс велику біду народам, насамперед Європи
на фронтах Великої війни гинули люди, ідеали, цінності, надії. У такій
тяжкій атмосфері воєнних баталій чи не найбільше дісталось Галичині та
галицьким українцям – був ворог
зовнішній, був і внутрішній. Із галицьких русинів-українців хотіли зробити
офірних цапів, винних у поразках австро-угорських військ. Про підлих «русінуф»
польські шовіністичні кола нашіптували перестарілому Францу-Йосифу,
імператорові, а вони русини, гинули на
фронтах в армійських одностроях, гинули і в цивільному, в Талергофі.
У такій
надтяжкій атмосфері, створеній війною, Іван Франко у своєму помешканні у Львові
на Понінського, 4, переносив і свій фізичний біль, і біль народу.
Він
залишився сам. Сини Тарас і Петро на фронті, дружина Ольга
в лікарні, дочка Анна в Києві (виїхала до родичів якраз перед початком
війни). Безпомічний, із паралізованими руками і тягарем на душі, спостерігає за
недолею народу. Не губить надії на краще.
Російська
окупація Львова закінчилася звільненням міста австрійськими військами 22 червня
1915 року. Франко жде вістей від синів. У чеканні й муках фізичних, моральних і
духовних минають дні за днями, міняються пори року. Тяжко перенісши зиму
1915-1916 рр., Іван Франко, син Якова, з надією чекає
весни. Десь там глибоко в душі сподівається. Але… 28 травня 1916 року люди, що
опікувалися хворим поетом, о 1600 зупинили настінного годинника. Не
стало Великого українця.
Поховали
його на Личакові у чужому гробівці. На похороні дітей не було, їх не пустила
війна (син Петро прибув із
запізненням).
Так
склалася доля, що Іван Франко у свої 60 років не дочекався внуків, вони прийшли
на світ Божий уже після смерті дідуся. Першим
онуком Івана Франка був син Анни Тарас. Дочка Анна, перебуваючи на
Великій Україні, одружилась у 1919 році з лікарем Петром Ключком, і Тарасик,
який народився в 1920 – му, був їхнім первістком.
Через два
роки в сім’ї Ключко, що на той час проживала на Закарпатті, де голова сім’ї мав
лікарську практику, народився другий хлопчик. Його назвали Мироном. Подальша
доля Франкової дочки Анни, яку батько любив називати Гандзя, та її рідних не
пов’язана з Україною. Вони стали емігрантами.
Після смерті чоловіка (1948 р.) Анна з дітьми
перебирається до Канади. Померла в Торонто в 1988 році.
У 1919 році
одружився й молодший син Франка Петро. В той час він перебував у містечку
Красне біля Буська. Там стояли летунські частини УГА, а Петро Франко був
одним із організаторів галицького авіаторства як бойової структури
Галицької армії.
В Красному
він і зустрів свою долю – дочку отця Теодора Білевича, декана буського,
Ольгу-Марію. Вони одружилися на початку лютого 1919р. (Ольга
Франко відома також як авторка куховарської книги «Всенародна кухня»).
Після
закінчення українських визвольних змагань, невдалих для нації, Петро Франко
продовжив навчання у Львівській політехніці, яку закінчив у 1923 році, став
дипломованим інженером-хіміком. У цьому ж році в подружжя народилась перша
дитина. ЇЇ назвали Віра. Через два роки у Віри з'явилась сестричка Іванка.
Таким чином Іван Франко, дідусь, міг би тішитись чотирма онуками.
Знайти
роботу за фахом в межах ІІ Речі Посполитої людині із таким
прізвищем та біографією було нереально. За підтримки окремих професорів
Львівської політехніки Петро Франко підписує контракт на п’ять років з урядом
УСРР і виїжджає Харкова, тодішньої
столиці більшовицької України. З ним їде сім’я. У 1936 році, коли закінчився
договір, Петро Франко з дружиною, дівчатками Вірою та Іванною, повертаються до
Львова.
У буремних
1939-1941 роках Петра Франка комуністична влада, яка прийшла на
«золотовересневих» штиках 1939 р., використала для радянської праці. Він і
депутат Народних зборів у Львові, які проголосили возз’єднання Західної України
з Радянською, і депутат Верховної Ради УРСР, доцент торгово-економічного
інституту, з жовтня 1940 року – директор Літературно-
меморіального музею Івана Франка.
Обласканий владою, але… ненадійний для неї. З початком німецько-радянської
війни у 1941 році його, разом із Кирилом Студинським, академіком, евакуюють на
Схід. Дорогою, за нез’ясованих обставин, він пропав, зник також академік
Студинський. Загадка, при різних версіях, залишається і нині.
Старша
дочка Петра Франка Віра пройшла нелегкі випробування концтаборами, – спочатку німецьким, а потім і більшовицьким.
Під час
Другої світової війни Анна Ключко певний час мешкала у Відні. Вона запросила
племінницю відвідати її, познайомитись з двоюрідними братами Тарасом і Мироном.
За нез’ясованих причин Віра була заарештована німецькими поліційними органами і
відправлена до концтабору Равенсбрюк. Звідти її звільнили радянські війська і скерували на перевишкіл у
сталінську «виховну школу» під назвою ГУЛАГ. Повернулася додому до Львова уже
за часів хрущовської відлиги. Проживала у Львові. Мала двох дочок – Надію та
Іванну. Померла в 1996 році.
Друга дочка
Петра Франка та Ольги Франко-Білевич Іванна народилася наприкінці січня 1925
року в Коломиї, де вчителював її батько (був гімназійним учителем), домашні
кликали її Асею. У віці п’ять років вона разом із сім’єю
покинула Гуцульщину й виїхала до Харкова. Там батько працював як інженер-хімік
за контрактом. У Харкові Іванна здобула початкову освіту, закінчила чотири
класи. Після повернення до Львова навчалась у школі імені Маркіяна Шашкевича.
У час
повторної радянізації (з 1944 року) закінчила Львівський
політехнічний інститут (1950 року), нафтовий факультет. У цьому ж році
одружилась із Мирославом Галущаком.
В сім’ї
Галущаків - Франко було п’ятеро дітей – чотири дочки і син Петро. Померла Іванна-Ася у Львові.
«Погідного березневого дня 1987 р. на Личаківському цвинтарі в останню путь
проводили Ольгу Франко, – згадує про похорон дружини Петра Франка й матері двох
дочок Зеновія Франко, – жінку, оповиту тінню забуття через вкрай незрозуміле
замовчування імені її чоловіка, жінку, знеособлену в сотні таких же, як вона, вдів сталінщини…
Померла вона на 91 році життя, переживши неоплакану нею смерть чоловіка Петра
Івановича і оплакану дочки Асі».
Із семи
онуків Івана Франка та Ольги Хоружинської-Франко троє останніх за часом
народження були дітьми сина Тараса та його дружини Катерини Фалькевич, родом із
Бібрки, що біля Львова. Звідти власне і пішов той бібрський слід.
Катерина
Фалькевич, майбутня дружина Тараса Франка, народилась у сім’ї Івана (Яна) та
Марії (із дому Іваськів) 29 листопада 1896 року. Фалькевичі, окрім Катерини, виховували ще
чотири дочки – найстарша Анна (1892 р.н.) і наймолодша Францішка (1899 р.н.). Ще була
Марія (1893 р.н.) та Юзефа (1894р.н.). Батько сімейства Фалькевичів був
цісарсько-королівським кур’єром (за документами). Помер він у 1914 році, уже
під час Першої світової.
Познайомився
Тарас Франко зі своєю судженою у …. Тут потрібно додаткове роз’яснення. Син
Тараса Роланд (нині проживає у Києві)
подає відомості про знайомство батька з матір’ю на свято Меланки 1913 року в
Бібрці. Дочка ж Зеновія свідчить: "… зі
своєю нареченою Катериною Іванівною Фалькевич, осиротілою дочкою
бобрецького службовця, познайомився в січні 1918 року на офіцерському балу під
час постою в м.Бібрка саме перед від’їздом на російський фронт" (в автора це твердження викликає сумнів – Т.Ш.).
Після
повернення з неволі до Львова в 1922 році Тарас і Катерина одружуються. Шлюб і
весілля було в Бібрці в серпні цього ж 1922.
Перша
дитина в молодої сім`ї помирає відразу після народження, а далі з'являються троє дітей – найстарша Зеновія (1925 року
народження), друга Дарія ( 926 року) і син Роланд (1932 року) – такі відомості
про сім`ю подає Зеновія Франко в своїх спогадах «Життя і праця Тараса Івановича
Франка», які поміщені у книзі «Зеновія Франко (1925-1991). Статті. Спогади.
Матеріали». Львів 2003.
Тепер про
бібрський слід. Одружившись, Тарас Франко забрав молоду дружину до Львова. Вони
проживали в будинку Франків на вул. Понінського, 4. Тарас Франко вчителював (з
1922 до 1929 p. у Львові, з 1929 до 1939 в Ряшеві, з
вересня 1939 - Станіславові).
Навесні та
влітку, коли діти підросли, вони час до часу приїжджали до Бібрки погостювати в
бабці Марії. Про це згадує двоюрідна сестра Зені Олександра Черпіта (з дому
Кулинич). Олександра (вдома її звали Гайця) була старшою дитиною в сім`ї Романа
Кулинича та Францішки Фалькевич. Вона пише: «Як ровесниці (Олександра теж 1925
р. народження – Т.Ш.), ми разом бавились». Вони не просто були двоюрідними,
вони жили (коли були в Бібрці) під одним
дахом, в одній бабусиній хаті. У листі від 11 червня 2007 року Олександра до
своєї сусідки по Бібрці Чеслави Чабан констатує: «Родина Тараса Франка часто
відвідувала Бібрку. У них було троє дітей: Зеновія, Дарія і Роланд. Ми дуже
дружньо жили (я і мій брат Ігор) з цими дітьми. Особливо я любила Зеню, яка
була моєю ровесницею. Ми були найстарші в рідні і часто складали і ставили
п`єси, на яких завжди була присутня твоя сестра Ганя. Ми три – я, Зеня і Ганя –
то була таки нерозлучна «трійка».
До Бібрки,
– продовжує в цитованому листі
Олександра, – приїздив і Тарас Франко. Він був спортсмен, ходив купатися
на басейн, що був під «дубиною», а також збирав гриби у лісі. Такий зв'язок з
родиною Т.Франка тривав весь час…».
На початку
німецької окупації Бібрки хату Фалькевичів пришельці наказали розібрати (чимось
вона їм не сподобалась). «Після знесення будинку, – розповідає
Чеслава Чабан (1933 року народження, проживає в будинку своїх батьків, сусідів
Фалькевичів), – внуки І. Франка до
Бібрки не приїжджали». Пані Чеслава пам’ятає і Роланда, який на ті часи (30-ті
рр. ХХ ст.) був підлітком.
«В нас на
городі, – веде розповідь п. Цеся, – росла дуже гарна яблуня, і коли приїжджали
внуки І. Франка, то Роланд дуже любив лазити по тій яблуні
і зривати яблука, а ще любив заходити до тата в майстерню (батько п. Чеслави
був стельмахом – Т. Ш.) і дивитись, як виготовляються деталі
до воза, саней і т. ін.».
У 1950р.
разом із батьками Зеновія переїжджає до Києва. У цьому ж році вона вийшла заміж
за Павла Юрчаківського. У них народилося двоє дітей – сини Юрій та Андрій. Київський період в її житті був дуже
суперечливим і важким. Під тиском влади і з метою «свідомої» участі у побудові
комуністичного майбутнього її приймають у ряди КПРС, дають можливість закінчити
аспірантуру при Інституті мовознавства імені О. Потебні АН УРСР, «змушують» захищати кандидатську
дисертацію «Іван Франко в боротьбі з українським буржуазним націоналізмом».
Зеновія намагається втекти від ідеологічних комунодогм, займається мовознавчою
проблематикою. На якийсь час це їй вдається, стає автором понад 200 статей,
підготувала докторську дисертацію з мовознавства. Захиститися не дали. У часи
активної русифікації Зеновії Франко, як пише Т. Горак,
проявила Франків характер. Зеновія
відкрито виступила проти русифікаторів.
Знайшли привід – і її звільнили з роботи. Почалося
цькування. Вона його не витримала й написала покаяння, її повернули на роботу в
інститут. Почався бойкот: одні сприймали
як націоналістку, – другі – як зрадницю. У такій атмосфері їй доводилось
жити, боротись і нести свій хрест. Повторно викинули з роботи, – тепер на
пенсію, але власне, цей період став найбільш плідним у творчому житті й у громадській роботі, адже почалась
Горбачовська перебудова.
Після
тяжкої хвороби Зеновія Франко 27.11.1991 року спочила в Бозі. Похована на
Байковому кладовищі.
«Тиха, смирна, майже не помітна, рідко коли
з`являлась на люди друга дочка Тараса Франка Дарина – Любомира, – так характеризує цю дочку Тараса
Франка Р. Горак. У рік виїзду із батьками до Києва,
закінчила Львівський університет, у Києві – аспірантуру в Інституті літератури
АН УРСР. Ціле свідоме життя пропрацювала у видавництві «Українська Радянська
Енциклопедія». Була не одружена.
Роланд Франко, останній із семи онуків Івана
Франка, не пішов фаховими слідами ні дідуся, ні батька, ні сестер. У 1954 році
закінчив Київський політехнічний інститут, став кандидатом технічних наук. В
незалежній Україні працював радником Посольства у Великобританії. Проживає в
Києві. «На жаль, – резюмує Р. Горак у своєму дослідженні «Іван Франко.
Рід Якова» (Львів, 2000р.), – продовження роду Франків цією гілкою
нема». «Дітей ми з дружиною не мали, – розповідав Роланд Франко кореспондентові
газети «Експрес» наприкінці серпня цього року, – «наш хлопчик помер під час
пологів, тому на мені рід Франка закінчується. На жаль».
Тарас Шах, заслужений
учитель
України,
член УВАН (Канада)
25.10.2016 р.
